вход Вход Регистрация



Кокс - основне джерело тепла й вуглецю в металургійних переділах, він же - основний відновник у доменному процесі. Уміст вуглецю в коксі знаходиться на рівні 86 - 88%, він містить також золу.

Коксом називається пориста спечена речовина, що залишається після видалення з кам'яного вугілля летучих речовин при нагріванні його до 950-12000С без доступу повітря. Це єдиний матеріал, що зберігає форму шматка в доменній печі на всьому шляху руху від колошника до горна. Завдяки цій обставині забезпечується проходження газового потоку через шар рідких, напіврідких і твердих матеріалів у доменній печі. У нижній частині печі розпечений кокс утворює своєрідні дренажні ґрати, через які в горн стікають рідкі продукти плавки. Висота стовпа шихти в сучасній доменній печі досягає 30 м, тому кокс, особливо в нижній частині печі, сприймає великі навантаження. Звідси випливає основна вимога до коксу - висока механічна міцність як у холодному, так і в гарячому стані.

Кокс, що завантажується в доменну піч, не повинний містити ні дрібних шматків, що погіршують газопроникність шихти, ні надмірно великих шматків, що, як правило, уражені тріщинами, і легко руйнуються в печі з утворенням дрібних фракцій.

Кокс має бути пористим для забезпечення гарної горючості в горні печі й мати високу теплоту згоряння для одержання необхідної кількості тепла й необхідної температури. Теплота згоряння залежить від умісту в ньому вуглецю, що визначається умістом золи, шкідливих домішок і летучих речовин у коксі. Чим вище уміст золи, шкідливих домішок і летучих речовин у коксі, тим менше в ньому вуглецю, і менше теплота його згоряння. Кокс має містити по можливості менше золи, сірки, фосфору й помірну кількість летучих речовин.

Коксування виникло в 18 столітті, коли винищування лісів для одержання деревного вугілля, яке йшло на виплавку чавуну, стало загрозливим і треба було замінити це вугілля мінеральним паливом. У 1735 р. у Великобританії була проведена перша доменна плавка на коксі. Кокс випалювався в купах, подібно тому як до цього випалювалося деревне вугілля. У кінці 18 століття було освоєне коксування в напівзакритих, а з 1830 р. у закритих камерах, причому летучі продукти, що виділялись, спалювалися. З 70-х років 19 століття починають використовувати летучі продукти, удосконалюються методи обігріву печей для коксування. До початку 20 століття процес коксування оформився в сучасному виді, і надалі відбувалося лише його вдосконалювання.

Світове виробництво коксу досягає 350-375 млн. т/рік, в Україні - порядку 20 млн. т/рік.

© 2018
  • Сайт "Литературка"
  • мы собираем различную техническую, образовательную, научную литратуру